Готуємося до ЗНО з української літератури. Виконайте тестові завдання, скориставшись цим QR кодом
 

Для групи "10 клас"

https://learningapps.org/join/qgkuedma

Зразок розбору ліричного твору для 8-11-х класів.

Ти зрікся мови рідної

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне!

Ти зрікся мови рідної. Заріс

Твій шлях і зник у безіменнім зіллі…

Не маєш ти на похороні сліз,

Не маєш пісні на весіллі!

Ти зрікся мови рідної. Твій дух

На милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закаменіє друг

І посивіє рідна мати.

Ти зрікся мови рідної. Віки

Ти йтимеш темний, як сльота осіння.

Від погляду твого серця й зірки

Обернуться в сліпе каміння.

Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому…

Впаде на тебе, наче сніг, журба –

Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема

Тепер у тебе роду, ні народу.

Чужинця шани ждатимеш дарма –

В твій слід він кине сміх-погорду!

Ти зрікся мови рідної…(Д.Павличко).

1.    Настрій: сумний.

2.    Тема: гнівне звернення до людей, які зрікаються своєї мови, і зображення покари, що на них чекає в майбутньому.

Ідея: осуд тих людей, які зрікаються найціннішого духовного скарбу – мови.

3.    Жанр: вірш; вид лірики: громадянська.

4.    Поетичні образи та картини: образ людини-зрадника та відступника, що без мови втрачає свою духовну сутність.

5.    Тропи: прості (епітети: мова рідна, зелена гілка, сліпе каміння, шлях вузький; порівняння («…ти йтимеш темний, як сльота осіння», «впаде на тебе, наче сніг, журба»; складні (метафора (персоніфікація): земля родити перестане, серця й зірки обернуться в каміння, впаде журба, дух на милицях жадає танцювати).

6.    Особливості віршування:

рима: чергування чоловічої та жіночої рим;

римування: перехресне (абаб);

віршовий розмір: п’ятистопний ямб.

7.    Строфіка: катрен (чотиривірш).

8.    Поетичні фігури: інверсія («Заріс твій шлях…», «Від ласк твоїх закаменіє друг і посивіє рідна мати»); анафора («Ти зрікся мови рідної»); асиндетон («Не маєш ти на похороні сліз, не маєш пісні на весіллі»).

9.    Фонічні засоби: алітерація (повторення приголосного звука зу першій та другій строфах: «Ти зрікся мови рідної. Заріс твій шлях і зник у безіменнім зіллі»); асонанс (повторення голосного звука у в п’ятій строфі: «Ганьба тебе зустріне на шляху вузькому…Впаде на тебе, наче сніг, журба – її не понесеш нікому»). Дані засоби використані з метою посилення інтонаційної виразності твору.

Зразок розбору ліричного твору для 7-го класу.

Вечірня година

Уже скотилось із неба сонце,

Заглянув місяць в моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

Усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю,

При місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

В таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

І соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

Як тут, на нашій рідній Волині!

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов маленьких діточок мати,

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише (Леся Українка).

1.  Настрій: веселий, бадьорий.

2.  Тема: зображення краси українського села в місячну, зоряну ніч.

Ідея: уславлення рідного краю – Волині, краса якого – неповторна.

3.  Жанр лірики: вірш; вид лірики: пейзажна.

4.  Поетичні образи та картини: у вірші постають картини українського села з білими хатками, пишними садками. Дані картини вимальовуються за допомогою поетичних зорових образів сонця, місяця, зір, слухових – соловейка, вітру.

5.  Тропи: біленькі хатки, рідна Волинь, вітрець весняний; порівняння: «Ніч обгорнула біленькі хати, немов маленьких діточок мати»; метафора: сонце скотилось, заглянув місяць, заснуло горе, вітрець дише.

Учні 8-11-х класів, здійснюючи аналіз поезії за вищезазначеними пунктами алгоритму, виконують додаткові завдання, з’ясовуючи:

1.  Особливості віршування (метрику):

а) рима (чоловіча, жіноча, дактилічна);

б) римування (суміжне, кільцеве, перехресне);

в) віршовий розмір ( а) двоскладова стопа – хорей, ямб; допоміжні стопи –пірихій, спондей; б) трискладова стопа – дактиль, амфібрахій, анапест).

2.  Особливості строфічної будови.

(Різновид строфи: моновірш, двовірш (дистих),терцет, катрен, восьмивірш (октаверс), сонет, верлібр).

3.  Особливості художньої лексики (авторські неологізми, архаїзми, діалектизми, жаргонізми).

4.  Поетичні (синтаксичні) фігури (інверсія, антитеза, асиндетон (безсполучниковість), поліасиндетон (багатосполучниковість), анафора (єдинопочаток), епіфора (єдинозакінчення), тавтологія, риторичне (звертання, запитання, оклик).

10.Фонічні засоби та визначення їх ролі у розкритті авторського задуму.

( Художня фоніка: евфонія, алітерація, асонанс, звуконаслідування).

 Наближається Різдво...

 

Різдво – це день народження Ісуса Христа. Євангеліє розповідає, що Марія (мати Ісуса) та Йосип, її чоловік, прийшли до Віфлеєму, бо там мав відбуватися перепис населення. Оскільки у місто прибуло багато людей, їхній сім’ї місця не знайшлося. Марії та Йосипові довелося ночувати у стайні поряд зі свійськими тваринами. Там і народився Ісус.
Ангел спустився на землю і повідомив пастухам про народження Сина Божого, і вони прийшли йому вклонитися. Згодом на небі запалала Віфлеємська зірка, сповістивши усім людям про народження Царя. Саме вона вказала шлях мудрецям, які теж прийшли поклонитися Ісусові. Вони принесли немовляті золото – символ царської влади, ладан – символ Божої волі та миро – символ долі пророка.

 Перед Різдвом ще є Святий вечір. 6 січня наші прадіди нічого не їли увесь день, чекали сходження зірки, яка повідомить про народження Христа. Звісно, зараз можна не дотримуватися такого жорсткого посту. Потім сідали до столу. У жодному разі не можна було спізнюватися, цей вечір проводили зі своєю родиною. Спершу запалювали свічку і читали молитву, а господар першим вітав гостей чи сім’ю за столом. На столі традиційно було12 пісних страв. Найголовнішою стравою є кутя. Універсального її рецепту немає, кутю готують по-різному не лише у кожному регіоні, але й у кожній родині. Основою для святкової страви є пшенична каша, мак, родзинки, горіхи.

 Щодо інших 11 страв, то чіткого переліку теж нема. Головна вимога – страви мають бути пісні, тобто приготовані без м’ясних і молочних продуктів. Традиційними на столі є узвар із сушених фруктів та пампушки.

 На Святвечір треба ставити дідух. Це сніп із колосків жита чи пшениці. Раніше його робили з того, що зібрали наприкінці жнив. Він – перший символ зимових свят (насамперед релігійних – Різдва, Водохреща). Дідух символізує врожай та багатство, а ще є нагадуванням про язичницькі вірування предків – він є символом бога Коляди. Його ставили на покуті (куток в українській хаті, розміщений по діагоналі від печі). Зараз дідух можна ставити на стіл. 

 

 Від 6 січня і до Водохреща, тобто 19 січня, можна колядувати. Раніше колядували усі: і маленькі, і дорослі. За звичаєм для колядок потрібно мінімум троє людей. Серед них має бути звіздар – той, хто носить зірку (символ тієї, яка сповістила про народження Ісуса), дзвонар – той, хто дзвонить у дзвіночок (може бути і маленьким) та міхоноша – той, хто носить міх, у кому є все те, що накидали господарі колядникам. 

 

Є багато версій написання слова «Святвечір».

  Ось що про це кажуть мовознавці.

Олександр Пономарів:

Як писати: Святвечір чи Свят-вечір? Однослівну назву, що походить від словосполуки Святий вечір, потрібно писати разом: Святвечір, і з великої літери.

Катерина Городенська:

Як не дивно, але в написанні однослівної назви вечора напередодні Різдва, або Святого вечора, досі спостерігаємо плутанину: у тлумачному Словнику української мови її подано як абревіатуру святвечір, співвідносну зі словосполученням святий вечір, в «Українському правописі» та орфографічних словниках української мови – як складний іменник свят-вечір, що пишеться через дефіс. Непослідовність у передаванні цієї назви відбиває і мова художніх творів. У мовній практиці двох останніх десятиріч переважає написання однослівної назви цього вечора разом і до того ж нерідко – з великої літери. І це цілком логічно, бо вона є абревіатурою, утвореною зі скороченої прикметникової основи свят- та іменника вечір. Отже, однослівну назву, співвідносну зі словосполученням Святий вечір, потрібно писати разом і з великої літери, тобто Святвечір.

Грудневі свята

Ось і прийшов до нас останній місяць року  - грудень. У давньоруські часи початок зимового літочислення йменувався «студнем». Щоправда, поруч співіснувала й інша назва — «груднь» і означала «нерівний, покритий грудками шлях». Разом з тим в активному вжиткові співіснувало чимало діалектних означень. Серед них найбільш відомі — «лютень», «хмурень», «стужайло», «студений», «мостовик» тощо. На західноукраїнських землях була в ужиткові ще одна назва — «трусим».

Грудень традиційно закінчує календарний рік, наповнений святами. Услід за Катериною, Андрієм і Наумом приходять Варвари, Сави та Миколи. Усі три свята — Варвари, Сави та Миколи — називали Миколаєвими святами.

17 грудня — Варвара — покровителька гірників і жінок

Святу Варвару вважають покровителькою гірників усього світу та жінок. До неї звертаються у молитвах про одужання тяжкохворих. Саме тому в Україні День святої Варвари (17 грудня) святкували лише жінки. На це свято дівчата готували вареники з маком чи сиром. З-поміж них обов'язково мали бути “пірхуни” — вареники, начинені борошном. Звареними варениками частували хлопців, уважно стежачи. кому саме попаде “пірхун”. Невдаху, який витяг такого вареника, довгий час так і дражнили — “пірхун”.Також у День святої Варвари дівчата ворожили на долю. У цей день вони йшли в сад, ламали гілку вишні та ставили її у воду. Якщо на Різдво гілочки зацвітали, то це віщувало шлюб цього року. Якщо ж ні — сидіти в дівках.

18 грудня — Сава — батько зимового Миколи

На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”. Хто ж не працював, то казали: “Савила та варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали”...

“Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці. Сава приїхав на білих санках. Сави дні прибавили. Сава мостить, а Микола гвоздить. Савка бідний, Микола багатий. Сава — батько зимового Миколи. Варвара ночі увірвала, а Сава день доточив…” — такі, зокрема, приказки побутували на свято Сави.

19 грудня — Святий Миколай, подарунки діставай.

Вважається, що перші згадки про Миколая, як і традиції святкування, розповсюдились по світу завдяки німцям. Візантійська принцеса Феофано, дружина германського князя Оттона ІІ, розповіла місцевим жителям про святого і вже в 11 столітті вся Європа знала про його добрі діла і ще добріше серце.

 Німці напередодні Дня вшанування святого Миколая зазвичай дарували дітям теплий одяг (зима, все ж таки). Згодом, аби малята вірили в чудеса, батьки почали робити це таємно. Далі подарунки урізноманітнились ласощами, шкільним приладдям, іграшками. І так це свято дійшло й до наших часів. 

 Імовірно, саме з німецьких земель свято Миколая дійшло і до нас. Кажуть, що українці почали відзначати його у 1088-1089 роках завдяки князю Всеволоду Ярославовичу. А на думку українського історика Михайла Брайчевського, князь Аскольд отримав при хрещенні саме ім'я Микола. Над його могилою княгиня Ольга збудувала храм святого Миколая.   

Цікаво, що хоч Миколай і був греком, його вшановують і православні, і католики, і, навіть, мусульмани та язичники. А дехто порівнює християнського святого з грецьким Посейдоном чи римським Нептуном.

На відміну від весняного (22 травня), зимового Миколая відзначали особливо урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Навіть існує легенда про те, як Миколай рятував дітей серед моря.

Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядодійства, пов'язані зі святим Миколаєм. Увечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в “доброго Миколая”, заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь. Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити “діда Миколая, який знає про все”. Це був вельми дієвий виховний момент. 

Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки, як уже мовилося, він захищав усіх бідних і знедолених. 

Напередодні випікали особливий вид печива – “миколайчики”. Разом з іншими гостинцями й різочкою як пересторогою від злих вчинків їх клали дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.

Запам`ятай наголос у словах

Готуємося до ЗНО . 

Рід незмінюваних іменників визначається за такими правилами:

Загальні назви:

1) назви осіб мають рід відповідно до статі: мсьє, денді — чоловічий рід; мадам, леді, пані — жіночий;

2) назви тварин мають, як правило, чоловічий рід (крім випадків, коли в тексті є вказівка на стать тварини: Шимпанзе Мері з’їла банан): кенгуру, поні, шимпанзе, колібрі, але цеце (муха), івасі (риба) — іменники жіночого роду (Детальніше винятки нижче в таблиці);

3) іменники — назви неістот належать до середнього роду: боа, кашне, шосе, галіфе, але авеню (вулиця), пуштý, урдý (мова), кольрабі (капуста) — іменники жіночого роду; сироко, торнадо (вітер) — іменники чоловічого роду (Детальніше винятки нижче в таблиці);

Увага! Іменник «пальто» відмінюється і належить до середнього роду.

Рід незмінюваних іншомовних слів (загальні назви) в прикладах:

Чоловічий рід

1) назви осіб аташе (консультант-дипломат) імпресаріо (організатор концертів) конферансьє (артист, що веде концерт) кутюр’є (розробляє моделі одягу) маестро месьє (звертання) папараці (світський фотохронікер) портьє (швейцар у готелі) рантьє (живе за рахунок доходів від акцій) рефері (суддя спортивних змагань) тифозі (спорт. уболівальник в Італії) тореро (учасник бою биків) шансоньє (фран. естрадний співак) япі (кар’єрист у США)

3) назви тварин та птахів ара (арара) гризлі динго жако зебу ему какаду коала маго поні сапажу фламінго шимпанзе

4) назви сортіввинограду арараті арені бахтіорі джині каберне 5) назви страв барбекю (різновид шашлику) сулугуні (сир) 6) інші назви бенді (хокей з м'ячем) кабукі (театр) кантрі (стиль у музиці) шимі (танець) багі (гоночне авто)

2) назви вітрів грего  майстро  памперо  солано  сироко  торнадо

Жіночий рід

1) назви риб турамі івасі путасу фугу

2) мови бенталі гінді комі

3) інші назви альма-матер (назва ВНЗ) авеню бере (груша)

боржомі (вода) кольрабі(капуста) салямі (ковбаса) бері-бері (хвороба) страдиварі (скрипка)

цеце (муха) капітель (верхня частина колони) інженю (акторка, що грає ролі наївних дівчат)

Середній рід

1) назви рослин авокадо алоє каланхоє манго сорго

2) назви страв безе глясе рагу канале мате

суфле соте фрикасе філе

3) музичні терміни адажіо алегро інтермецо капричіо стакато

4) предмети людського вбрання галіфе кашне кімоно сабо сарі

5) інші назви амплуа бароко ватерполо есе джерсі жалюзі каное

кашпо плісе прес-пап’є ралі ранчо сіті цунамі

Примітка. Деякі невідмінювані іменники також можуть належати до 2 родів:

загадковий візаві і загадкова візаві

ваш протеже і ваша протеже

дивакуватий хіпі і дивакувата хіпі

співучий колібрі і співуча колібрі

визнана есперанто і визнане есперанто (штучна мова)

запальний або запальне па-де-де, па-де-труа, сиртакі (назви танців)

міцний або міцне бренді

один або одне екю, ескудо (назви грошових одиниць).

Рід частини невідмінюваних іменників може залежати від значення цих іменників:

прудка ківі (пташка) і зелене ківі (тропічне дерево та плід з нього) велетенський боа (удав) і гарне боа (жіночий шарф з хутра або пір’я) чудовий або чудова бієнале (фестиваль, виставка) сухе або сухий кеш’ю (тропічне дерево; плід цього дерева) смачний або смачне каберне, аліготе (назви сортів винограду та відповідних вин) прекрасне контральто, сопрано (голос) і відома контральто, сопрано (співачка).

Іменник «альпака» може належати до трьох родів: у значенні тварина - до чоловічого та жіночого роду, шерсть із цієї тварини - до середнього роду.

Власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: Туапсе — місто (середній рід); «Юманіте» — газета (жіночий рід); Міссурі — річка (жіночий рід); Кюсю — острів (чоловічий рід);

Розподіл невідмінюваних географічних назв між родами регулюється родовою належністю географічних номенклатурних слів (місто, село, хутір, озеро, ріка, країна, острів, півострів, республіка тощо): середній рід — місто Сочі, місто Тбілісі, місто Баку, місто Карші; жіночий рід — станція Тбілісі, станція Баку, станція Карші; чоловічий рід — чудовий курорт Сочі, морський порт Баку; далекий острів Борнео; вся республіка Перу, чудова гора Ай-Петрі.

У складноскорочених іменниках, утворених із перших букв або звуків, рід визначається за родом головного слова словосполучення: ГЕС — гідроелектростанція (жіночий рід), СКБ — спеціальне конструкторське бюро (середній рід).