Генератор ребусів | Ребус № 1 | ребуси онлайн для дітей та дорослих з відповідями, генератор ребусів, логічні ігри

Для вас п'ятикласники! 

Відгадайте ребуси

 

Складання електронних листів різної тематики

 1. Знайте свою цільову аудиторію.
Щоб початок та кінець вашого повідомлення справили бажаний ефект, вам необхідно визначити, хто в вашій цільовій аудиторії. Цільова аудиторія - це ті люди, для кого призначене ваше повідомлення. До неї може відноситись конкретна людина або група людей.
Наприклад, веб-розробнику необхідно зв'язатися з компанією, щоб дізнатися, чи є у них необхідність в послугах з веб-розробки. В цьому випадку цільовою аудиторією буде менеджер з кадрів. У свою чергу, коли ви пишете своєму приятелю, щоб дізнатися, чи є в їх компанії вакансія для веб-розробника. Тоді цільова аудиторія - це ваш приятель.
Важливо знати, кому саме призначене ваше повідомлення. Від того, кому саме ви пишете, зміниться стиль повідомлення, включаючи початок та кінець. Ось дві ключові відмінності у визначенні цільової аудиторії:

1. знайома аудиторія - незнайома аудиторія
2. одна людина - група людей

Знайома аудиторія або незнайома аудиторія?

Це розумна ідея - дізнатися про свою аудиторію якомога більше. Якщо є така можливість, адресуйте своє повідомлення тому, з ким ви особисто знайомі в організації.
Якщо ви ні з ким в цій компанії не знайомі, спробуйте знайти ім'я та посаду людини, якій направляєте повідомлення. Люди схильні відповідати на повідомлення, адресовані особисто їм.
Іноді доводиться адресувати свої повідомлення незнайомій аудиторії. Наприклад, ви побачили рекламу про пропозицію роботи для фрілансерів, і в ній немає імені або адреси контактної особи. Ви переглянули всю інформацію про компанію, але так і не знайшли, хто саме вирішує кадрові питання. У таких випадках не залишається нічого кращого, як почати повідомлення з загального доброзичливого привітання "Добрий день".
Уникайте звернень типу "Усім зацікавленим особам", такі звернення занадто незграбні та формальні.
Аудиторія також впливає на стиль і тон вашого повідомлення. Ділове електронне повідомлення, адресоване знайомому, може бути менш формальним та більш прямим у порівнянні з повідомленням для людини, яку ви навряд знаєте, або тому, кого ви ніколи не зустрічал

Окрема людина або група?

Завжди намагайтеся адресувати своє повідомлення конкретній людині, наскільки це можливо. Буває, виникають ділові ситуації, коли вам необхідно написати цілій групі людей. Ось кілька прикладів:

• електронний лист для групи клієнтів про зміни в їх обслуговуванні
• рекламна розсилка вашої компанії для зацікавлених передплатників
• повідомлення групі професіоналів, з якими ви співпрацюєте

Я переконана, що ви можете придумати інші приклади, які можна застосувати до вашого власного бізнесу.
Якщо ви відправляєте електронний лист цілій групі людей, було б непогано мати загальну характеристику цієї групи. Це допоможе вам визначитися з тоном повідомлення і з тим, як до них звернутися.
Наприклад, повідомлення, адресоване групі юристів, буде більш формальним, ніж повідомлення для групи студентів вишу.

2. Вибір стилю: формальний або неформальний?

Стиль, який ви використовуєте для написання своїх електронних листів, впливає на ефективність вашої електронної пошти. Відповідно початок та кінець вашого повідомлення буде відрізнятись в залежності від обраного вами стилю.
Є три речі, які потрібно знати про стилі електронного листування:

1. Коли використовувати формальний (офіційний) стиль.
2. Коли використовувати неформальний (неофіційний) стиль.
3. Слідкуйте за своїм тоном.

Розгляньмо кожен стиль електронного листування.

Формальний стиль електронного листування

Кілька років тому у всіх ділових повідомленнях використовувався формальний (офіційний) стиль. Можливо, вас навчили використовувати формальний стиль для написання всіх ваших ділових листів.
Основна проблема з багатьма офіційними привітаннями в тому, що формальні вітання звучать занадто суворо.
Зверніть увагу, який тон спілкування прийнятий в організації, якій ви пишете. Багато компаній сьогодні віддають перевагу простому, неформальному (особистому) стилю, навіть в діловому листуванні.

Неформальний стиль електронного листування

Хоча формальний стиль електронного листування використовується на багатьох підприємствах, деякі компанії вважають за краще менш формальний тон. Ось деякі ознаки того, що у вашому листі доцільно використовувати менш формальну мову:

• Повідомлення від всіх співробітників, які ви отримуєте від конкретної організації, написані в неформальному стилі. Особливо звертайте увагу на повідомлення від керівників організації. Як вони написані?
• Одержувачі пропонують вам звертатися до них менш формально. Наприклад, ви звернулись у повідомленні зі словами: "Шановний пане Браун", а він пише вам у відповідь: "Пан Браун - це мій батько, кличте мене Боб".
• Ви добре знайомі з одержувачем. Коли ви пишете ділове повідомлення другові або колезі, з ким ви добре знайомі, природно звертатися до них на ім'я. Якщо ви будете писати в привітанні "Пан" або "Пані", це буде звучати незграбно, навіть недружньо.

Слідкуйте за тоном.

Один з найбільших недоліків електронної пошти - одержувач не бачить ваших жестів, так званої мови тіла. Це може стати причиною непорозуміння.
Наприклад, мені здавалося, що я писала дуже професійні листи. Відразу після привітання я приступала до справи та безпосередньо обговорювала цікаву мені тему. Одного разу один з клієнтів запитав мене, чому мої листи були такими недружніми - це стало повним шоком. Мені довелося переосмислити, як я пишу свої повідомлення.
У повідомленнях цьому клієнтові я стала додавати невеликі фрази на початку листа:

• "Сподіваюсь, сьогодні у вас хороший день".
• "Сподіваюсь, ваш тиждень вдався".
• "Буду рада знову зустрітися з вами".

В результаті тон нашого спілкування змінився на краще.  Уникайте занадто формальних привітальних фраз на зразок:

• Сподіваюсь, у вас все добре.
• Будь ласка, зверніть увагу, що...
• Це повідомлення стосується питань щодо...

Ваша мета - встановити доброзичливі стосунки з отримувачем, перш ніж приступити до обговорення ділових питань.

3. Найкращий спосіб почати повідомлення

З чого почати ділове повідомлення? Початок Вашого повідомлення - перше, на що зверне увагу одержувач. Гарний початок означає, що ви справите гарне враження. Поганий початок може означати, що ваше повідомлення буде видалено ще до того, як адресат дійде до суті повідомлення.
Ось три елементи хорошого початку повідомлення:

• тема
• вітання
• перша фраза

Розглянемо перший елемент.

Тема

Більшість людей нашвидку переглядають теми повідомлень в своїй поштовій скриньці, щоб вирішити, які з них важливі, а які можна відкрити пізніше або зовсім видалити. Якщо ви хочете, щоб ваші повідомлення читали, вам життєво важливо писати хороші теми листів.
Девід Мастерс дає добрі поради з написання грамотних тем в електронній пошті:


Мастерс стверджує, що ефективні теми повідомлень повинні мати безпосереднє відношення до аудиторії, по можливості бути специфічними та безпосередньо прив'язані до життя адресата. Найчастіше теми повідомлень, в яких ви занадто намагаєтеся звернути на себе увагу, приречені на провал. Знаки оклику не означають, що ваше повідомлення прочитають. Ніколи не відправляйте повідомлення без теми. Багато поштових програм відправляють повідомлення без тем відразу в папку зі спамом.

Привітання

Привітання - це звернення до одержувача вашого повідомлення. У більш формальному листуванні його часто починають зі слів "Шановний/Шановна".
Ось кілька прикладів формальних вітань:

• Шановний пане
• Шановна пані
• Шановний пане Браун
• Шановна пані Лопес
• Усім зацікавленим особам
• Шановний доктор Сміт

Якщо ви починаєте вітання зі слів "Шановний пане" або "Шановна пані" та при цьому не знаєте, до кого ви звертаєтеся - до чоловіка або до жінки - ваше звернення можуть визнати за грубість. В такому випадку почніть зі слів "Шановні пан або пані".
Хоча слово "Привіт" звучить менш формально, воно навряд чи когось образить. Це найкращий спосіб почати повідомлення, коли ім'я одержувача вам невідомо.
Коли ви пишете повідомлення людині вище вас за посадою або старше за вас, звертайтеся до них на ім'я та по батькові. Починайте листа так: "Шановний містер Джонс", "Шановна пані Лопес" або "Шановний доктор Сміт". Наприклад, "Шановний доктор Сміт" - це буде поважний спосіб для студента почати електронного листа професору коледжу. Уникайте використання «Міс» або «Місіс». Оскільки сімейний стан зазвичай не має відношення до справи.
При використанні імені або прізвища людини завжди перевіряйте правопис імені. Коли людина бачить помилку в написанні свого імені - це завжди справляє погане враження.
Якщо організація заохочує неформальний стиль в листуванні, можна почати повідомлення з простого "Добрий день" або навіть "Привіт". Якщо ви знаєте ім'я людини, напишіть ім'я. Наприклад: "Привіт, Сергію".
Однак будьте обережні. Неформальні вітання більш доброзичливі, але можуть здатися занадто зухвалими. Якщо ви не впевнені, краще бути занадто формальним у вашому електронному вітанні.
У діловому листуванні зайву неформальність можуть визнати за грубість. Більшість експертів погоджуються, що не варто починати й закінчувати ділові повідомлення абревіатурами, звичними для нас в СМС. Нижче наведено кілька прикладів абревіатур з текстових повідомлень, яких варто уникати в діловому листуванні електронною поштою:

• Hey (Агов)
• Yo (Ей)
• Sup або Whassup
• ? (Повідомлення починається зі знака питання)

Перше речення

Перше речення електронного листа впливає на те, чи буде одержувач читати його далі, чи ні. Професійно складений електронний лист буде починатися з ефективного першого речення. І не злічити, скільки повідомлень я відправила прямо в кошик через те, що вже по першому рядку було зрозуміло, що відправнику не мало сенсу писати мені.
Наводжу кілька прикладів поганих перших речень, і як їх краще виправити:

• "Ви мене не знаєте, але..." Не треба повідомляти мені, що я вас не знаю. Замість цього відразу перейдіть до справи. "Я пишу, щоб запросити вас на щорічні збори компанії 5-го липня".

• "Мене звуть Ліза Лопес, і я..." Такий початок зосереджує всі повідомлення тільки на вас. Спробуйте поставити запитання, щоб зацікавити одержувача. "Чи знаєте ви, що 50% американців не мають заощаджень на пенсію?" Назвіться після того, як привернули увагу одержувача.

Якщо ви пишете листа людині, з якою не знайомі особисто, але у вас є якісь точки дотику, посилайтеся на них. Наприклад, ви можете написати: "Мені сподобалась ваша презентація з юзабіліті на зустрічі [назва компанії] минулого місяця", або "Я прочитав вашу останню статтю по [тема] в публікації [назва]".
Застереження: не намагайтеся вигадати точки дотику там, де її немає. Якщо ви не були на презентації або не читали статті, вони швидко це зрозуміють. Як письменник, я доволі часто отримую листи від людей, які стверджують, що вони прочитали мою статтю, але при подальшому спілкуванні стає очевидним, що вони лише пробігли очима заголовок моєї статті.

4. Як закінчити повідомлення

Бувало таке, що ви написали повідомлення, але не знаєте, як його закінчити?
Найкраще закінчувати листа цими елементами:

• Завершальні слова. Як згадувалося вище, останні слова мають значення. Якщо ваш тон занадто фамільярний або неофіційний, ви можете змусити свого одержувача відчути себе ніяково. "З повагою", або "Найкращих побажань", вважаються стандартними останніми словами в діловому листі.
• Підпис. Якщо ви не близько знайомі з одержувачем, завжди пишіть своє ім'я та прізвище. Якщо ви добре знайомі, і ділове листування з цією людиною має неформальний характер, можна підписуватись тільки своїм ім'ям.
• Посада і компанія (якщо необхідно). Якщо ви пишете від імені компанії, в діловому листуванні ви повинні додати свою посаду та назву компанії, яку представляєте.
• Контактна інформація. Додавайте не тільки адресу електронної пошти, а й інші способи, якими можна з вами зв'язатися, наприклад, номер телефону і контакти в соціальних медіа. Якщо ви намагаєтеся знайти роботу, використовуйте свій профіль LinkedIn.
• Посилання на сайт компанії (якщо є). Якщо у вашої компанії є сайт, посилання на нього в електронному повідомленні має значення.
• Фото (за бажанням). Можна додавати своє фото поруч з підписом, але ніколи не використовуйте тільки фото без підпису. Деякі поштові програми не показують зображень. У такому випадку, якщо ви не підпишетесь, а тільки розмістите фотографію, ваш одержувач не знатиме, від кого повідомлення. 

 З інтернет  -джерел    https://business.tutsplus.com/uk/tutorials/how-to-start-and-end-a-professional-business-email--cms-26313

Проблема людини в суспільстві, її знеособлення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності та мрії у творі В. Дрозда «Білий кінь Шептало»

Відмовитися від волі – це означає відмовитися

Від людської гідності, від прав людини,

Навіть від її обов’язків.

Ж.-Ж. Руссо

У творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість “Ирій”, романи “Катастрофа”, “Самотній вовк”, “Спектакль”, “Листя землі” та інші; оповідання “Пігмаліон”, притча “Сонце” тощо. У 1965 році з’явилося оповідання “Білий кінь Шептало”. Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві.
Але, незважаючи на все ці “критичні зауваження”, В. Дрозд написав продовження – оповідання “Кінь Шептало на молочарні”, надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.
Головний герой оповідання – білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, “зломили”, осідлали люди, примусивши працювати на себе. Часом ця робота була нестерпно принизливою для білого красеня, предки якого “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”.
Найтепліші спогади коня пов’язані а дитинством, коли лошам-стригунцем весело бігав із матір’ю по квітучих лугах, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з’явились люди…
Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. Приспавши пильність людей, білий кінь потроху здобував “щось від самостійності, від волі”: то він рухався осторонь від інших – сірих, вороних, гнідих1 – коней, то сповільнював ходу і тягнувся до соковитої конюшини, коли табун покірно тримався укупі. Таємна думка постійно непокоїла Шептала: чому це він, білий, породистий, розумний і волелюбний, має коритися рабській долі, терпіти приниження, побої за жмутик сіна і короткий відпочинок у теплій стайні?
Коня “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало “як ніколи досі, відчув свою неволю” і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка “пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна”. Ще ніколи не бігалось йому так легко.
Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки – попив води і скупався. Стоячи у воді, він “побачив у водянім дзеркалі себе – незвично білого, аж до щему в очах”. Гірка правда відкрилася Шепталові.
Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був “бруднувато-сірим, попелястим” і звичайним, як усі. Тому, мабуть, конюх і дозволяв собі бити його батогом. Це відкриття змінило думки Шептала.
Він починає виправдовувати своїх кривдників, навіть відчуває провину перед Степаном. Потроху кінь переконав себе, що із селом, конюхом і ненависним табуном його пов’язує міцний зв’язок, “довгі віжки, один кінець яких тримають сильні руки”. Але розірвати цей зв’язок він не може і вже не хоче.
Повертаючись додому, білий кінь-красень викачався у багнюці, аби з часом повернулася колишня “сірість” і Степан не подумав, що він “хоче виділитися, показати норов”. Від колишнього прагнення волі і шляхетної гордості майже нічого не залишилося. Дорогою кінь Шептало так міркує: “А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш.
Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким… Недаремно ж білим коням дано розум. Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім”.
Білий кінь Шептало – це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути “як усі”, опирається “сірій” буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем.
Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він “скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав… “

 За інтернет -джерелом  https://ukr.school-essay.ru/suproti-vitru-dovgo-ne-probizhish-zagibel-yaskravoyi-osobistosti-u-suspilnij-nevoli-za-opovidannyam-v-drozda-bilij-kin-sheptalo/

Специфіка оповіді в повісті Бориса Харчука "Діана"

Тематичний діапазон прози Бориса Харчука надзвичайно широкий: від переосмислення історичного минулого української нації до зображення долі “маленької людини”, її місця та ролі в суспільстві. За стильовою манерою проза письменника споріднена з творчістю покоління “шістдесятників”, що відбилося в гуманістичному пафосі творів та їх онтологічній спрямованості. Традиційно інтерпретація творів письменника здійснювалася саме в зазначеному напрямі: проводилися типологічні паралелі з творчістю письменників- шістдесятників, робився акцент на висвітленні теми війни й воєнного дитинства, розглядалася міфопоетика творів. Проте відомий літературознавець М. Слабошпицький у статті “Питома вага слова” визначив кілька прикмет стильової манери Бориса Харчука: “Він навчив нас пізнавати його прозу з перших же рядків чи не кожного твору. Лаконічна описова фраза, повільна зав’язка - ніби автору нікуди поспішати, ніби в нього багато “території”, на якій розгортатиметься довгий ланцюг подій із життя героїв. Стильова манера прозаїка трохи нагадує входження в річку з пологого берега, коли, забрівши в воду вже по коліна, ніяк не можеш уявити, що попереду тебе чигає і несподівана глибина, і вир, і приховані в очеретах острівці, і драговиння... Це - не те ефектне письмо, яке “вистрілює” відразу, з першої фрази, інтригує, багато обіцяє і вкрите чи романтичним флером, чи детективним туманом. Тут усе зрозуміло, усе начебто просто” [1, с. 188]. Саме вони виокремлюють прозу письменника з-поміж творів інших митців.

Останнім часом спадщина Бориса Харчука привертає увагу науковців своїми синкретизмом, оригінальністю, несхожістю. Це й зумовило актуальність дисертаційних досліджень С. Полякової “Стильові домінанти оповіді в романістиці Бориса Харчука” та І. Співак “Повісті Бориса Харчука. Проблеми поетики”. Сучасні науковці акцентували увагу на мірі поєднання реалістичного й міфологічного в моделюванні картини світу письменником, зокрема ними проаналізовано образи-архетипи, що виступають домінантами авторської творчості (землі, хати, дороги), схарактеризовано основні типи героїв в оповідній стратегії романістики письменника. І. Співак визначає специфіку наративної оповіді у творах Бориса Харчука: “Проза про воєнне дитинство характеризується використанням Б. Харчуком різних форм нарації: внутрішніх монологів і діалогів, записок, спогадів, сповідальних елементів. Це спричинило ліризацію повістевого жанру, ускладнення композиційної будови творів (ретроспекція, монтаж епізодів, фрагментарність оповіді), дозволивши перенести акцент із зовнішньо- подієвого плану розкриття проблеми “дитина і війна” на внутрішньо- психологічний” [2, с. 16].

Метою нашої наукової розвідки є розкрити своєрідність оповідної манери й означити міфосвіт повісті “Діана” Бориса Харчука, його філософську заглибленість.

Основним методом дослідження обрано прийоми структуральної семантики, упроваджені вченим-теоретиком Греймасом. Виокремлюючи з тексту семи, а з них - классеми, дослідник встановлює певну закономірність: наративна послідовність обов’язково складається з актант і предикатів. До того ж “Греймас розрізняє невелику кількість актантів, присутню в кожній оповіді (надавач - предмет - реципієнт; помічник - суб’єкт - супротивник). Їхній репертуар утворює семантичний універсам наративного тексту” [3, с. 215].

Показовим і цілком закономірним є той факт, що головними героями творів Бориса Харчука виступають представники чоловічої статі. У зв’язку із цим знаходиться осторонь у доробку письменника повість “Діана”, де сюжет будується на оповіді про перебування на канікулах у селі в бабусі міської дівчинки Марти. Інтрига у творі будується на розкритті стосунків дівчинки зі своєю підопічною - вівчаркою на кличку Діана.

Літературознавець Л. Тарнашинська зауважує на традиційності “сільської теми” для письменників-волинян, до яких належав і Борис Харчук. Науковець у своїй статті визначає універсальну картину світу, що постає у прозопросторі творів письменника, виокремлюючи наявність земного світу (буденного), сакрального (небесного, природного) й пекла (підземний світ) [4, с. 250]. Проте художній простір повісті “Діана” митця не вкладається у звичну світобудову через надання дівчинкою Мартою імені римської богині Діани цуценяті. Алюзія назви твору налаштовує читача на патетичне сприйняття твору, оскільки мова може йти лише про щось піднесене. Як акцентувалося вище, дослідник М. Слабошпицький однією зі стильових особливостей прози Бориса Харчука визначив повільну зав’язку, буденність оповіді, за якими несподівано відкривається глибина підтексту. У повісті “Діана” автор починає оповідь з опису величної картини сходу сонця: “Дівчинка вийшла з веранди - із-за гори Городища, над Ясинецьким лісом сходило сонце. Велике, яскраве, купалося в синьому ставкові, відбивалося й блищало у рясних росах на вишнях і, здавалося, викотившись на трасу, їхало селом. Небо палало, земля вставала” [5, с. 264].

Традиційно родовід героїні прозового твору простежується на рівнях дитина - мати - бабуся. У повісті Бориса Харчука відсутня ланка мати, і зв’язковим між Мартою й бабусею виступає вівчарка Діана. Смислове навантаження даного образу твору розкривається наприкінці повісті, в авторському коментарі-відступі: “Вона назвала її ім’ям

Латонської діви - богині місяця й полювання, покровительки жінок, з якою впольовували літо, самих себе. Ото й уся дичина” [5, с. 297].

Не завжди читач здатний опанувати задум письменника. “Художній світ, створений уявою письменника й утілений у тексті твору як образна картина, пізнається через інтерпретаційні можливості читацької аудиторії. Наративність можна вважати вихідним пунктом у процесі пошуку своєрідності художньо-естетичної реальності, адже людська здатність розповідати історії стає головним способом осмислення й упорядкування навколишньої дійсності. З нею людина оформлює свій досвід, забезпечує його змістовність” [6, с. 371]. Епізод надання імені цуценяти набуває урочистого забарвлення. Саме в цей момент встановлюються дружні стосунки між Мартою та її підопічною: “Цуценя було дівчинкою. Її ніхто не називав Діаною: кликали просто: “Цуцик, на!” - без імені. Марта вперше звернулася: “Діана...” - покликала так ласкаво, що звіряткові перехотілося ховатися за горщиком.

Сірий клубочок заворушився. З лапок виткнулась гостренька мордочка. Сяйнуло двоє рудих очей - два блимливих вогники. Блиснули і погасли, не відчуваючи ще повної довіри.

- Діана.

Блимливі вогники з’явилися знову. Теплі і ясні - з темного кутка. Вони світилися знизу, тягнучись до синіх очей дівчинки, й ні разу не змигнули. У них сяяла чистота й щирість. І відверта беззахисність. Ці очі вже признавали Марту і своє ім’я - Діана. Цуценя перестало бути цуциком, безіменним собачам. Тепер це була Діана” [5, с. 266]. Дівчинка Марта у творі під час ритуалу ім’янаречення цуценяти набуває рис богоподібної істоти: лише боги можуть надати живій істоті ім’я, котре розкриває її сутність. Відтепер вівчарка Діана стала вірною подругою для героїні повісті у пізнанні таємниць світу, розвагах, домашніх клопотах.

Особливістю авторської оповіді у творі є її універсальність. Український літературознавець В. Марко відзначав, що для української прози другої половини ХХ століття є визначальним переважання ліричного матеріалу відображення подій: “Зовнішніх подій, як правило, тут небагато, та й не вони складають серцевину твору. Свій художній прожектор письменник спрямовує безпосередньо на психіку героїв. Враження, думки, настрої, переживання, мінливі як саме життя, вони створюють рухливий потік, далеко не всі повороти якого виявляються в зовнішньому “жесті”. Письменники вводять нас у саму течію процесів, де своєрідно переплітаються, узгоджуючись або зіштовхуючись, внутрішні імпульси душі і зовнішні фактори” [7, с. 132]. Чистота води в криниці віддзеркалювала чистоту душі й помислів Марти й Діани: “Чиста криниця-джерело вчила їх, малих, бачити високе небо. І що вони ростимуть, то й небо ширшатиме над ними. Воно буде текти над їхніми головами, як тече у джерельній течії” [5, с. 276].

Герої повісті перебувають у сакральному світі, де немає зради, брехні, підступності. Авторська оповідь налаштовує на урочистий лад, звучить гімн природі: “Колосок торкнувся колоска - дихнув лан. Поле озвалося щемливим дзвоном. Жито бринить, і пилок, що осів на губах, звіюється у груди. Його вдихають Марта, Леся, Діана. Вони вдихають і його, і блакитно-голубу тишу, виспівувану багатоголоссям коників- стрибунців, бджіл, сонечок і тремтливих синьо-зелених мушок. Твориться, пахне хліб. Кожна тверда, посіріла висохла грудка землі пахне хлібом” [5, с. 187]. Не випадково ім’я вівчарки - Діана - богині, з якою “впольовували літо”.

Внутрішній монолог Марти як форма викладу виступає додатковим прийомом для відтворення психіки героїні. Він розкриває сутність душі дівчинки й слугує підтвердженням того, що лише б вона змогла отримати прихильність цуценяти: “Бабуся сказала Марті, що собаки - мудрі, вони відразу відчувають, чи людина добра, чи зла. Це й мучило дівчинку. Вона ще мало прожила, ніби нікому ніякого зла не заподіяла. Ні тут, у бабусі, куди приїхала на канікули, ні у великому місті, де мешкала. Лежачи в ліжку, згадувала, кому й де сказала недобре слово, коли кого й де не послухала, і думала, що буде кращою, що нікого ніколи не образить, тільки б Діана признала її і не боялася...” [5, с. 270]. Побоювання Марти були даремними. Її нова подруга не лише була віддана дівчинці, а й де в чому схожою на неї: “Сіренька ніяково відверталася від набридливих очей, начеб їй ставало соромно за них, надокучливих і нахабних.

Такою ж була і дівчинка. Вона паленіла, згоряючи, коли на неї хтось надто задивлявся, знічев’я допитуючись, на кого це воно подібне? Відходила, утікала, коли про неї щось мовилося, особливо, коли її хвалили” [5, с. 275]. Подібна манера оповіді на думку Ю. Крістевої ускладнює перипетії твору. Дослідниця, передусім, “бачить в оповіді поле напружень між подієвою історією та висловлюванням наратора, які врівноважують одне одного. Адже нарація неодноразово стирає історію подій, пересуває її акценти і змінює її зміст, доповнюючи початкову ситуацію і ускладнюючи кінцеві перипетії героїв новими двозначностями й амбівалентностями багатоголосся” [3, с. 224 - 225].

Нараційна техніка stream of consciousness привела до можливості прибрати межі між різними викладовими формами. Це призвело до зміни функціональних ознак опису. Як зауважує польська дослідниця Дорота Корвін-Пйотровська, “він став нарисом рухомої, безпосередньо коригованої ментальної мапи, без ефекту повного представлення ні зображеного світу (обірвані вислови, речення, неповнота інформації), ані дійсності” [8, с. 31]. Оповідь про дружбу Марти й Діани була б неповною, якби автор не подавав реалії українського села 80 - х років ХХ століття: деградація чоловіків, які втратили повагу односельців і перекладають важку роботу на плечі жінок. Експресивно- характеризуючого забарвлення набувають їхні імена - Котька, Михалко, Сєва-Сєвка-Стіва. Сумним контрастом постає спогад про дідуся.

Оповідач ніби між іншим констатує зміни в побуті селян і подає оповідь про коноплі: “З городніх рослин нема лише конопель. Не ростуть ні на одному городі, по всьому селу. Вивелися. Усі знають, яка вона, оповідають, як димить, як у густих коноплях неначеб сиділа залізна баба, що нею лякали неслухів. Та залізна баба берегла коноплі, щоб їх не м’яли, бо то ж росли сорочки на городах. Грубі рубища. Ніхто тепер у таких не ходить. Тепер в усіх сорочки крамничні” [5, с. 284].

Борис Харчук використовує некогерентний опис для відновлення зв’язку у ланцюжку між бабусею і Мартою, поєднуючи оповідь із внутрішнім монологом героїні: “Колись сині, як і в онуки, тепер посивілі очі знову наливалися синявою відмолоділого весняного неба: гілка вся засіяна бруньками. З якої ледве прорізується зеленець листочка, а з котрої пробивається рожевенький промінчик - майбутній квіт. Зав’язь тверда, тішить пучки. Вона бачила, як з її пальців, котрі вже саме сухожилля, з яких вийшла міць, але не посходили придбані замолоду мозолі, мовби із зав’язі зеленіє зелене листя, розцвітає, цвіте білий цвіт, і на ньому гудуть бджоли. Нічого цього ще й близько нема, а вона все це вже бачила...” [5, с. 277]. Функції даного виду опису визначила польська дослідниця Дорота Корвін-Пйотровська в монографії “Проблеми поетики прозового опису”: “Розпорошений, некогерентний опис, як частина монологічного зв’язку, у “потоці свідомості” сам став de facto став радше передачею сприйняття зображеного світу, ніж презентацією різних станів, що існують в ньому, і в цьому полягала його нова функція. Йому був притаманний також своєрідний “часовий синкретизм”, тобто поєднання актуальних і минулих відчуттів та накладання “авторської” (зовнішньої) перспективи й перспективи героя, що давало змогу об’єднувати різні кути зору та ознаки зображених предметів” [8, с. 31].

Часовий вимір оповіді в повісті обмежений рамками тривання літа. Саме в цей період відбулося зміцнення дружби дівчинки й вівчарки. Діана виросла й перетворилася на вірну супутницю, берегиню, котра захищала свою господиню, обійстя навіть від сусідського півня: “Не потребувала здобичі - нехай півень знає своє місце, нехай на паркан, який йому не належить, не злітає” [5, с. 289].

Не випадково літературознавці акцентували увагу на наявності у часопросторі прози Бориса Харчука міфологічного простору. Наближення осені, неминучого повернення Марти додому в повісті означується вечором, сидінням на порозі хати онуки й бабусі: “Діана сиділа навпроти них. Вони на порозі, вона на землі, а її голова вище їхніх колін.

Тепер у них тільки й мови, що про неї. Що з нею робити?” [5, с. 290].

Як вважає Л. Тарнашинська, “саме поріг і ворота є місцем концентрації, перехрещення енергії прощання й енергії чекання, материнської любові й жертовності, ...” [4, с. 260]. Для того, аби передати глибину страждань дівчинки, автор уводить до твору рядки пісні: “Марта ні з того ні з сього мовби якось колисково заводила, що лучче було, лучче було, не ходити - пісню. Носик опускався, підборіддя тремтіло. Діана клала їй на коліна свою голову. Обоє були смішні, особливо дівчинка, як буває смішною дитина, що наспівує зовсім недитяче” [5, с. 292].

Діана пробачає Марту, яка змушена залишити її з чужою людиною. Однак навіть черствий Сєва визнає, що в собаки є душа: “Але брешуть, що ніби в собаки нюх у вусах. По-моєму, він і в собаки не лише в носі. У голові! - і стукнув себе по чолі. - В душі! - приклав руку до грудей і видихнув: - Як у всіх нас.” [5, с. 295].

Таким чином, у повісті “Діана” Борис Харчук засновує світ, у якому живуть напівбожественні істоти, сповнені чистоти, здатні наділити душею тварину: Марта та її бабуся. Це гімн гармонії людини і природи, апофеоз вірності. Письменник для реалізації задуму застосовує ім’я римської богині Діани, надаючи йому символічного звучання; різні види оповіді - техніка stream of consciousness, внутрішні монологи, некогерентний опис, авторські характеристики, алюзії. Художній світ твору письменника повинен був стати взірцем для профанного, реального світу людей. Розглянута проблема протиставлення реальності вигаданій дійсності у творах українських письменників другої половини ХХ століття в сучасному літературознавстві не досліджена й спрямована на перспективу.

Література

1. Слабошпицький М. Питома вага слова // Літературні профілі : Літ.-крит. нариси / М. Слабошпицький. - К. : Радянський письменник, 1984. - 310 с. 2. Співак І. Е. Повісті Бориса Харчука. Проблеми поетики: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата філол. наук: спеціальності 10.01.01 - українська література / І. Е. Співак. - Херсон, 2007. - 20 с. 3. Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С. Яковенка / Упор. і наук. ред. Д. Уліцької. - К. : Вид. дім “Києво- Могилянська академія”, 2006. - 543 с. 4. Тарнашинська Л. Ритм та система символів як засіб організації художнього простору: проза Бориса Харчука // Презумпція доцільності : Абрис сучасної літературознавчої концептології / Людмила Тарнашинська. - К. : Вид. дім “Києво- Могилянська академія”, 2008. - С. 250 - 262. 5. Харчук Б. Теплий попіл : Повісті та оповідання. Для серед. шкіл. віку / Передм. В. Дончика / Борис Харчук. - К. : Веселка, 1981. - 328 с. 6. Черкашина С. Л. Літературний твір як структурний елемент художньо-філософської концепції світу / С. Л. Черкашина // Філологічні студії : збірник наукових праць. Випуск 1. - Мелітополь : ТОВ “Видавничий будинок ММД”, 2010. - С. 368 - 373. 7. Марко В. П. Основа творчих шукань. Художня концепція людини в сучасній українській радянській літературі : монографія / В. П. Марко. - К. : Вища школа, 1987. - 168 с. 8. Корвін- Пйотровська Дорота. Проблеми поетики прозового опису / Переклала з польської Зоряна Рибчинська / Дорота Корвін-Пйотровська. - Львів : Літопис, 2009. - 208 с.

Бойцун І. Є. Специфіка оповіді в повісті “Діана” Бориса Харчука

 На допомогу учням 10 класів. 

Розвиток мовлення. Письмове складання розповіді про подорож Україною із зазначенням назв мешканців відвіданих місць

Назви мешканців населених пунктів України

Авдіївка	— авдієвець, авдіївка, авдіївці; авдіївський
Алупка	— алупкинець, алупкинка, алупкинці; алупкинський
Алушта	— алуштинець, алуштинка, алуштинці; алуштинський
Алчевськ	— алчевець, алчевка, алчевці; алчевчанин, алчевчанка, алчевчани; алчевський
Амвросіївка	— амвросієвець, амвросіївка, амвросіївці; амвросіївський
Ананьїв	— ананьєвець, ананьївка, ананьївці; ананьївський
Андріївка	— андрієвець, андріївка, андріївці; андріївчанин, андріївчанка, андріївчани; андріївський
Андрушівка	— андрушівець, андрушівка, андрушівці; андрушівський
Антрацит	— антрацитовець, антрацитівка, антрацигівці; антрацитівський
Артемівськ	— артемовець, артемівка, артемівці; артемівський
Арциз	— арцизець, арцизка, арцизці; арцизянин, арцизянка, арпизяни; арцизький
Асканія-Нова	— асканіє-новець, асканіє-новка, асканіє-новці; асканіє-новський
Бабаї	— бабаївець, бабаївка, бабаївці; бабаївський
Бабинці	— бабинчанин, бабинчанка, бабинчани; бабинецький
Багерове	— багеровець, багерівка, багерівщ; багерівський
Балабине	— балабинець, балабинка, балабинді; балабинський
Балта	— балтянин, балтянка, балтяни; балтський
Баранівка	— барановець, баранівка, баранівці; баранівський
Барвінкове	— барвінковець, барвінківка, барвінківці; барвінківський
Баришівка	— баришевець, баришівка, баришівці; баришівський
Батурин	— батуринець, батуринка, батуринці; батуринський
Бахмач	— бахмачанин, бахмачанка, бахмачани; бахмацький
Бахчисарай	— бахчисараєздь, бахчисарайка, бахчисарайді; бахчисарайський
Бердичів	— бердичевець, бердичівка, бердичівці; берди-чівлянин, бердичівлянка, бердичівляни; бер­дичівський
Бердянськ	— бердянець, берданка, бердянці; бердянський
Берегове	— береговець, берегівка, берегівці; берегівчанин, берегівчанка, берегівчани; берегівський
Бережани	— бережанець (бережанин), бережанка, бережанці (бережани); бережанський
Березань	— березанець, березанка, березанці (березани); березанський
Березине	— березинець, березинка, березинці; березинський
Березівка	— березовець, березівка, березівці; березівчанин,  березівчанка, березівчани; березівський
Березнегувате	— березнегуватець, березнегуватка, березнегуватці; березнегуватський
Березолуки	— березолучець, березолучка, березолучці; березолуцький
Берислав	— бериславець, бериславка, бериславці; бериславський
Бершадь	— бершадець, бершадка, бершадці; бершадський
Биківка	— биковець, биківка, биківці; биківчанин, биківчанка, биківчани; биківський
Бистриця	— бистричанин, бистричанка, бистричани; бистрицький
Бібрка	— бібрчанин, бібрчанка, бібрчани; бібрківський
Біла Церква	— білоцерківець, білоцерківка,  білоцерківці; білоцерківчанин, білоцерківчанка, білоцер-ківчани; білоцерківський
Білгород	— білгород-дністровець,   білгород-дністровка
Дністровський	— білгород-дністровці; білгород-дністровський
Білицьке	— біличанин, біличанка, біличани; білицький
Біловодськ	— біловодчанин, біловодчанка, біловодчани; біловодський
Білокуракіне	— білокуракінець, білокуракінка, білокуракінці; білокуракінський
Білолуцьк	— білолучанин, білолучанка, білолучани; біло-луцький
Більшівці	— більшівчанин, більшівчанка, більшівчани; більшовецький
Близнюки	— близнюковець, близнюківка, близнюківці; близнюківський
Бобровиця	— бобровичанин, бобровичанка, бобровичани; бобровицький
Богородчани	— богородчанець, богородчанка, богородчанці; богородчанський
Богуслав	— богуславець, богуславка, богуславці; богуславський
Бориспіль	— бориспілець, бориспілька, бориспільці; бориспільський
Боярка	— боярчанин, боярчанка, боярчанці; боярський
Бровари	— броварчанин, броварчанка, броварчани; броварський
Броди	— бродівець, бродівка, бродівці; бродівчанин, бродівчанка, бродівчани; бродівський
Брусилів	— брусиловець, брусилівка, брусилівці; бруси-лівський
Брянка	— брянківчанин, брянківчанка, брянківчанин; брянківський
Бурштин	— бурштинець, бурштинка, бурштинці; бурштинський
Буштина	— буштиновець, буштинівка, буштинівці; буштинський
Вапнярка	— вапнярець, вапнярка, вапнярці; вапнярчанин, вапнярчанка, вапнярчани; вапнярський
Василівна	— васильовець, василівка, василівці; василівча-нин, василівчанка, василівчани; василівський
Васильків	— васильковець, васильківка, васильківці; Васильківський
Васильківка	— васильковець, васильківка, васильківці; Васильківський
Ватугіне	— ватутінець, ватутінка, ватутінці; ватутінський
Велика Михайлівка	— велнкомихайловець, великомиха-йлівка, вели комихайлівці; великомихайлівський
Великий Бурлук	— великобурлучанин, великобурлучанка, великобурлучани; великобурлуцький
Великі Мости	— великомостянин, великомостянка, великомостяни; великомостицький
Великодолинське	— великодолинчанин, великодолинчанка, вели-кодолинчани; великодолинський
Верховина	— верховинець, верховинка, верховинці; верховинський
Вижниця	— вижничанин, вижничанка, вижничани; вижницький
Виноградне	— виноградновець, винограднівка, винограднів-ці; виноградчанин, виноградчанка, виноград-чани; винофаднівський
Вишгород	— вишгородець, вишгородка, вииц-ородці; виш-городський
Вишневе	— вшпневець, вишнівка, вишнівці; вишнівський
Відрадне	— відрадненець, відрадненка, відрадненпі; відрадненський
Вільча	— вільчанин (вільчанець), вільчанка, вільчани (вільчанці); вільчанський
Вільшани	— вільшанин, вільшанка, вільшани; вільшановець, вільшанівка, вільшанці; вільшанський
Вінниця	— вінничанин, вінничанка, вінничани; вінниць­кий
Вознесенськ	— вознесенець, вознесенка, вознесенці; вознесенський
Волноваха	— волновашець, волновашка, волновасці; волноваський
Володарка	— володарець, володарка, володарці; володарський
ВолодарськВолинський	— володарськ-волинець,   володарськ-волинка володарськ-волинці; володарськ-волинський
Ворзель	— ворзелець, ворзелька, ворзельці; ворзельський
Ворохта	— ворохтянець, ворохтянка, ворохтянці; ворохтянський
Вуглегірськ	— вуглегорець, вуглегірка, вуглегірці; вуглегірський
Гадяч	— гадячанин, гадячанка, гадячани; гадяцький
Галич	— галичанин, галичанка, галичани; галицький
Гірник	— гірничанин, гірничанка, гірничани; гірницький
Глеваха	— глевашець, глевашка, глевасці; глеваський
Глухів	— глуховець, глухівка, глухівці; глухівчанин, глухівчанка, глухівчани; глухівський
Гнівань	— гніванчанин, гніванчанка, гніванчани; гніванський
Гола Пристань	— голопристанець, голопристанка, голопристанці; голопристанський
Горлівка	— горловець, горлівка, горлівці; горлівчанин, горлівчанка, горлівчани; горлівський
Городище	— городищанин, городищанка, городищани; городищанський
Гостомель	— гостомелець, гостомелька, гостомельці; гостомельський
Градизьк	— градижчанин, градижчанка, фадижчани; градизький
Гребінка	— гребінковець, гребінківка, гребінківці; гребінчанин, гребінчанка, гребінчани; гребінковський
Гриців	— фицевець, фицівка, фицівці; фицівчанин, фицівчанка, фицівчани; грицівський
Гурзуф	— гурзуфець, гурзуфка, гурзуфці; гурзуфський
Гусятин	— гусятинець, гусятинка, гусятинці; гусятинський
Гути	— гутянин, гутянка, гутяни (гутянці); гутянський
Дворіччя	— дворічанин, дворічанка, дворічани; дворічанський
Дебальцеве	— дебальцевець, дебальцівка, дебальцівці; дебальцівський
Десна	— деснянець, деснянка, деснянці; деснянський
Джанкой	— джанкоєць, джанкойка, джанкойці; джанкойський
Дзержинськ	— дзержинець, дзержинка, дзержинці; дзержинський
Диканька	— диканець, диканька, диканці; диканський
Димитров	— димитровець, димитровка, димитровці; ди-митровський
Ділятин	— ділятинець, ділятинка, ділятинпі; ділятинський
Дніпропетровськ	— дніпропетровець, дншропетровка, дніпропетровці; дніпропетровський
Добровеличківка	— добровеличковець, добровеличківка, добровеличківці; добровеличківський
Добротвір	— добротворець, добротвірка, добротвірці; добротвірянин, добротвірянка, добротвіряни; добротвірський
Довбиш	— довбишанин, довбишанка, довбишани; довбиський
Долина	— долинець, долинка, долинці; долинянин, долинянка, долинянці; долинський
Донецьк	— донеччанин, донеччанка, донеччани; донецький
Дрогобич	— дрогобичанин, дрогобичанка, дрогобичани; дрогобицький
Дружба	— дружбівець, дружбівка, дружбівці; дружбівський
Дубно	— дубенчанин, дубенчанка, дубнівчани (дубнівці); дубнівський
Енергодар	— енергодарець, енергодарка, енергодарці; енергодарський
Євпаторія	— євпаторієць, євпаторійка, євпаторійці; євпаторійський
Єнакієве	— єнакієвець, єнакіївка, єнакіївці; єнакіївський
Жашків	— жашковець, жашківка, жашківці; жашківчанин, жашківчанка, жашківчани; жашківський
Жидачів	— жидачевець, жидачівка, жидачівці; жидачівський
Житомир	—житомирянин, житомирянка, житомиряни; житомирець, житомирка, житомирці; житомирський
Жмеринка	— жмеринець, Жмеринка, жмеринці; жмеринча-нин, жмеринчанка, жмеринчани; жмеринський
Жовтень	— жовтневець, жовтневка, жовтневці; жовтен-ський
Жовтневе	— жовтневець, жовтневка, жовтневці; жовтнев-ський
Запоріжжя	— запоріжець, запоріжка, запорізці; запорізький
Зарічне	— зарічнянин, зарічнянка, зарічняни; зарічанин, зарічанка, зарічани; зарічнянський
Заставна	— заставнівець, заставнівка, заставнівці; застав-нівський
Збараж	— збаражець, збаражка, збаразці; збаразький
Здолбунів	— здолбуновець, здолбунівка, здолбунівці- здол-бунівський
Зимогір'я	— зимогірець, зимогірка, зимогірці; зимогірський
Зіньків	— зіньковець, зшьківка, зшьківці; зіньківський
Зміїв	— змієвець, зміївка, зміївці; зміївчанин, зміїв- і чанка, змивчани; зміївський
Знам'янка	— знам'янець, знам'янка, знам'янці; знам'янський
Золотоноша	— золотоношець, золотонішка, золотонісці- золотоноський
Золочів	— золочевець, золочівка, золочівці; золочівський
Зуя	— зуєвець, зуївка, зуївці; зуївський
Івано-Франківськ	— івано-франковець, івано-франківка, івано­франківці; івано-франківський
Іванівка	— івановець, іванівка, іванівці; іванівчанин, іванівчавчанка, іванівчани; іванівський
Івано-Франкове	- івано-франковець, івано-франківка, івано-франківці; івано-франківський
Ізмаїл	— ізмаілець, ізмаілка, ізмаїльці; ізмаїльчанин, і ізмаільчанка, ізмаїльчани; ізмаїльський
Іловайськ	- іловаєць, іловайка, іловайці; іловайчанин іловайчанка, іловайчани; іловайський
Ірпінь	— іршнець, ірпюка, ірпінці; ірпінський
Ічня	— ічнянець, ічнянка, ічнянці; ічнянин, ічнянка ічняни, ічнянський
Калинівка	— калиновець, калинівка, калинівці; калинівчанин, калинівчанка, калинівчани; калинівський
Калита	— калитинець, калитинка, калитинці; калитинський
Калуш	— калушець, калушка, калусці (калушани); калуський
Кам'янець Подільський	— кам'янець-поділець, кам'янець-поділька, ка- м'янець-подільці; кам'янець-подільський
Кам'янка	— кам'янчанин, кам'янчанка, кам'янчани; кам'янець, кам'янка, кам'янці; кам'янський
Канів	— канівець, канівка, канівці; канівчанин, канів-чанка, канівчани; канівський
Катеринівка	— катериновець, катеринівка, катеринівці; кате-ринівський
Катеринопіль	— катеринопілець, катеринопілька, катерино-пільці; катеринопільський
Каховка	— каховець, каховка, каховці; каховський
Кацівелі	— кацівелець, кацівелька, кацівельці; кацівелівський
Керч	— керчанин, керчанка, керчани (керчанці); керченський
Київ	— киянин, киянка, кияни; київський
Кирилівка	— кириловець, кирилівка, кирилівці; кирилівський
Кіровоград	— кіровоградець, кіровофадка, кіровоградці; кіровоградський
Кіровськ	— кіровець, кіровка, кіровці; кіровчанин, кіров-чанка, кіровчани; кіровський
Кіровське	— кіровчанин, кіровчанка, кіровчани; кіров­ський
Клавдієве Тарасове	— клавдієво-тарасовець, клавдієво-тарасівка, клавдієво-тарасівці; клавдієво-тарасівський
Кобеляки	— кобелячанин, кобелячанка, кобелячани; кобе­ляцький
Ковель	— ковельчанин, ковельчанка, ковельчани; ковельський
Козелець	— козельчанин, козельчанка, козельчани; козелецький
Козятин	— козятинець, козятинка, козятинці; козятинча-нин, козятинчанка, козятинчани; козятинський
Коломия	— коломийчанин, коломийчанка, коломийчани і (коломийці); коломийський
Комарне	— комарнянин, комарнянка, комарнянці; ко-марнянський
Комишня	— комишнянець, комишнянка, комишнянці; комишнянський
Комишуваха	— комишувашець, комишувашка, комишувасці; комишуваський
Компаніївка	— компанієвець, компаніївка, компаніївці; ком-паніївський
Комсомольск	— комсомольчанин, комсомольчанка, комсо-мольчани; комсомольський
Конотоп	— конотопчанин, конотопчанка, конотопчани; конотопський
Коростень	— коростенець, коростенка, коростенці; корос-тенський
Корсунь-Шевченківський	— корсунь-шевченковець, корсунь-шевченків-ка, корсунь-шевченківці; корсунець, корсун-ка, корсунці; корсунь-шевченківський
Косів	— косовець, косівка, косівці; косівчанин, косів-чанка, косівчани; косівський
Костянтинівка	— костянтиновець, костянтинівка, костянтинів-ці; костянтинівський
Котовськ	— котовчанин, котовчанка, котовчани; котов-ський
Коцюбинське	— коцюбинець, коцюбинка, коцюбинці; коцю-бинчанин, коцюбинчанка, коцюбинчани; Ко­цюбинський
Красне	— краснянець (краснянин), краснянка, крас-нянці; краснянський
Красний Луч	— краснолучець,  краснолучка,  краснолучці; краснолучанин, краснолучанка, краснолуча-ни; краснолуцький
Краснодон	— краснодонець, краснодонка, краснодонці; краснодонський
Краснопілля	— краснополець, краснопілька, краснопільці; краснопільський
Кременчук	— кременчучець, кременчучка, кременчучці; кременчуцький
Кремінна	— кремінянин, кремінянка, креміняни; кремінський
Кривий Ріг	— криворожець, криворіжка, криворізці; криво­різький
Кролевець	— кролевчанин, кролевчанка, кролевчани; кро-левецький
Куп'янськ	— куп'янчанин, куп'янчанка, куп'янчани; куп'-янський
Лазурне	— лазурнянин, лазурнянка, лазурняни (лазур-нянці); лазурнянський
Лебедин	— лебединець, лебединка, лебединці; лебедин-ський
Лиман	— лиманець, лиманка, лиманці; лиманський
Липова Долина	— лиловодолинець, липоводолинка, липоводо-линці; липоводолинський
Лисичанськ	—    лисичанець, лисичанка, лисичанці; лисичан-ський
Лозно- Олександрівка	—    лозно-олександровець, лозно-олександрівка, лозно-олександрівці: лозно-олександрівський
Лозова	лозівчанин, лозівчанка, лозівчани; лозівський
Лохвиця	—    лохвичанин, лохвичанка, лохвичани; лохвицький
Лубни	—    лубенчанин, лубенчанка, лубенчани; лубе-нець, лубенка, лубенці; лубенський
Луків	—    луківчанин, луківчанка, луківчани; луківський
Лутугине	—    лутугинець, лутугинка, лутугинці; лутугинський
Луганськ	—    луганчанин, луганчанка, луганчани; луганський
Луцьк	—    лучанин, лучанка, лучани; луцький
Львів	—    львів'янин, львів'янка, львів'яни; львівський
Любеч	—    любечанин, любечанка, любечани; любецький
Любешів	—    любешевець, любешівка, любешівці; любе-шівчанин, любешівчанка, любешівчани; лю-бешівський
Любомль	—    любомлянин, любомлянка, любомляни (лю-бомльці); любомльський
Люботин	—    люботинець, люботинка, люботинці; любо-тинський
Макошине	—    макошинець, макошинка, макошинці; мако-шинський
Мала Виска	—    маловисковець, маловисківка, маловисківці (маловищани); маловисківський
Мала Данилівка	—    малоданиловець, малоданилівка, малодани-лівці; малоданилівський
Малин	—    малинчанин, малинчанка, малинчани; малин-ський
Малокатеринівка	—    малокатериновець, малокатеринівка, малока-теринівці; малокатеринівський
Маневичі	—    маневичанин, маневичанка, маневичани; ма-невицький
Манченки	—    манченковець,  манченківка, манченківці, манченчанин,  манченчанка,  манченчани;
Маньківка	—    манченківський
Марганець	—    маньковець, маньківка, маньківці", маньківча-нин, маньківчанка, маньківчани; маньків-ський, марганчанин, марганчанка, марганчани; марганецький
Маріуполь	—    - маріуполець, маріуполька, маріупольці; маріу­польський
Мар'інка	- мар'їнець, мар'їнка, мар'їнці; мар'їнчанин, мар'їнчанка, мар'їнчани; мар'їнський
Марків	—    - марковець, марківка, марківці; марківчанин, марківчанка, марківчани; марківський
Мар'янівка	—    - мар'янівець, мар'янівка, мар'янівці; мар'янів-чанин, мар'янівчанка, мар'янівчани; мар'я-нівський
Масандра	—    - масандровець, масандрівка, масандрівці; ма­сандрівський
Мелітополь	—    - мелітополець, мелітополька, мелітопольці; мелітопольський
Мєна	—    - мєнянин, мєнянка, мєняни; мєнський
Мерефа	—    - мереф'янин, мереф'янка, .мереф'яни (мере-ф'янці); мереф'янський
Миколаїв	—    миколаєвець, миколаївка, миколаївці; мико­лаївський
Миколаївка	—    - миколаєвець, миколаївка, миколаївці; мико-лаївчанин, миколаївчанка, миколаївчани; ми­колаївський
Микулинщ	—    - микулинчанин, мтгкулинчанка, микулинчани;
Миргород	—    микулинецький
Мирне	—    миргородець, миргородка, миргородці; мир­городський мирнянин, мирнянка, мирнянці; мирнянський
Миронівка	—    - мироновець, миронівка, миронівці; миронів-чанин, миронівчанка, миронівчани; миронів-ський
Михайлівка	—    михайловець, михайлівка, Михайлівні; михай-лівчанин, михайлівчанка, михайлівчани; ми­хайлівський
Михайло-Коцюбинське	—    михайло-коцюбинець, михайло-коцюбинка, михайло-коцюбинці; михайло-коцюбинський
Могилів-Подільський	—    могилів-поділець, могилів-поділька, могилів-подільці, могилівчанин, могилівчанка, моги-лівчани; могилів-подільський
Молодіжне	—    молодіжненець, молодіжненка, молодіжнен-ці; молодіжненський
Моринці	—    моринчанин, моринчанка, моринчани; мо-ринський
Моршин	—    моршинець. моршинка, моршинці; моршинський
Мукачеве	—    мукачевець, мукачівка, мукачівці; мукачівський
Надвірна	—    надвірнянець, надвірнянка, надвірнянді; надвірнянський
Народичі	—    народичанин, народичанка, народичани; народицький
Недригайлів	—    недригайловець, недригайлівка, недригайлівці; недригайлівський
Немирів	—    немировець, немирівка, немирівці; немирівчанин, немирівчанка, немирівчани; немирівський
Нетішин	—    нетішинець, нетішинка, нетішинці; нетішинський
Нижанковичі	—    нижанковичанин, нижанковичанка, нижанковичани; нижанковицький
Нижні Ворота	—    нижньоворотець, нижньоворотка, нижньоворотці; нижньоворотянин, нижньоворотянка, нижньоворотяни; нижньоворотський
Нижня Дуванка	—    нижньодуванець, нижньодуванка, нижньодуванці; нижньодуванський
Нижньогірськ	—    нижньогорець, нижньогірка, нижньогірці; нижньогірський
Ніжин	—    ніжинець, ніжинка, ніжинці; ніжинський
Нікополь	—    нікополець, нікополька, нікопольці; ніко-польчанин, нікопольчанка, нікопольчани; ні­копольський
Нова Водолага	—    нововодолажець, нововодолажка, нововодо-лазці; нововодолазький
Нова Каховка	—    новокаховець, новокаховка, новокаховці; но-вокаховський
Новгород-Сіверський	—    новгород-сіверець, новгород-сіверка, новго-род-сіверці; новгород-сіверський
Новгородка	—    новгородковець, новогородківка, новгород-ківці; новгородківський
Новгородське	—    новгородець, новгородка, новгородці; новго­родський
Новий Буг	—    новобужець, новобужка, новобузці; новобу-жанин, новобужанка, новобужани; новобузький
Новий Світ	—    новосвітинець, новосвітинка, новосвітинці; новосвітський
Нові Білокоровичі	—    новобілокоровичанин, новобілокоровичанка, новобілокоровичани; новобілокоровицький
Нові Стрілища	—    новострілищанин, новострілищанка, ново-стрілищани; новострілищанець, новострілищанка, новострілищанці; новострілиський
Новоазовськ	—    новоазовець, новоазовка, новоазовці; новоазовський
Новоайдар	—    - новоайдарець, новоайдарка, новоайдарці; новоайдарський
Нововолинськ	—    - нововолинець, нововолинка, нововолинці; нововолинський
Новоград-Волинський	—    - новоград-волинець, новоград-волинка, ново-град-волинці; новоград-волинський
Новомиколаївка	—    - новомиколаєвець, новомиколаївка, новомиколаївці; новомиколаївський
Новомосковськ	—    - новомосковець, новомосковка, новомосковці; новомосковський
Новоозерне	—    новоозернянин, новоозернянка, новоозерня-ни; новоозернянський
Новопсков	—    - - новопсковчанин,  новопсковчанка,  ново-псковчанин; новопсковський
Новотроїцьке	—    - новотроїчанин, новотроїчанка, новотроїчани; новотроїцький
Новоукраїнка	—    - новоукраїнець, новоукраїнка, новоукраїнці; новоукраїнський
Носівка	—    - носовець, носівка, носівці; носівчанин, носівчанка, носівчани; носівський
Обухів	—    - обуховець, обухівка, обухівці; обухівчанин, обухівчанка, обухівчани; обухівсьюнй
Овруч	—    - овручанин, овручанка, овручани; овруцький
Одеса	—    - одесит, одеситка, одесити; одеський
Олександрівка	—    - олександровець, олександрівка, олександрівці; олександрівський
Олександрія	—    - олександрієць, олександрійка, олександрійці; олександрійський
Олексієво-Дружківка	—    олексієво-дружковець, олексієво-дружківка, олексієво-дружківці; олексієво-дружківчанин, олексієво-дружківчанка, олексієво-дружків-чани; олексієво-дружківський
Ольгинка	—    - ольгинець, ольгинка, ольгинці; ольгинчанин, ольгинчанка, ольгинчани; ольгинський
Опішня	—    - опішнянин, опішнянка, опішняни; опішнянський
Орджонікідзе	—    орджонікідзевець, орджонікідзевка, орджонікідзевці; орджонікідзевський
Ореанда	—    ореандинець, ореандинка, ореандинці; ореандинський
Оржиця	—    оржичанин, оржичанка, оржичани; оржицький
Остер	—    остерчанин. остерчанка, остерчани; остерець, остерка, остерці; остерський
Острог	—    острожанин, острожанка, острожани; острозький
Охтирка	— охтирець, охтирка, охтирці; охтирчанин, ох-тирчанка, охтирчани; охтирський
Очаків	— очаковець, очаківка, очаківці; очаківський
Очеретине	— очеретинець, очеретинка, очеретинці; очере­тяний, очеретянка, очеретянці; очеретян-ський
Павлівка	— павловець, павлівка, павлівці; павлівський
Павлоград	— павлоградець, павлоградка, павлофадці; пав­лоградський
Пантаївка	— пантаєвець, пантаївка, пантаївці; пантаївча-нин, пантаївчанка, пантаївчани: пантаївський
Первомайськ	— первомаєць, первомайка, первомайці; перво-майський
Перевальськ	— перевалець, перевалька, перевальці; переваль-ський
Перемишль	— перемишлянин, перемишлянка, перемишляни; перемишльський
Перемишляни	— перемишлянець, перемишлянка, перемиш-лянці; перемишлянський
Перегин	— перегинець, перегинка, перегинці; перегин-ський
Переяслав-Хмельницький	— переяслав-хмельничанин,  переяслав-хмель-ничанка, переяслав-хмельничани; переяслав-хмельницький
Першотравневе	— першотравневець, першотравневка, першо-травневці; першотравневський       ;
Петрове	— петровець, петровка, петровці; петровчанин, петровчанка, петровчани; петровський
Петрівка	— петрівчанин, петрівчанка, петрівчани; петрів-ський
Пирятин	— пирятинець, пирятинка, пирятинці; пирятин-ський
Писарівка	— писарівчанин, писарівчанка, писарівчанин; писарівський
Підгайці	— підгайчанин, підгайчанка, підгайчани; підгай-ський
Пісківка	— пісків'янин, пісків'янка, пісків'яни; пісківський
Покотилівка	— покотиловець, покотилівка, покотилівці; по-котилівчанин, покотилівчанка, покотилівча-ни; покотилівський
Покровське	— покровчанин, покровчанка. покровчани; по-кровський
Полтава	— полтавчанин, полтавчанка, полтавчани; пол­тавець, полтавка, полтавці; полтавський
Поляна	— полянець, полянка, полянці; полянин, полян­ка, поляни; полянський
Полянка	— полянець, полянка, полянці; полянчанин, по-лянчанка, полянчани; полянський
Попасна	— попаснянець, попаснянка, попаснянці; по-паснянин, попаснянка, попасняни; попас-нянський
Попівка	— попівець, полівка, попівці; попівчанин, по-півчанка, попівчани; попівський
Почаїв	— почаєвець, почаївка, почаївці; почаївський
Прилуки	— прилучець, прилучка, прилучці; прилучанин, прилучанка, прилучани; прилуцький
Пришиб	— пришибець, пришибка, прицшбці; пришибча-нин, пришибчанка, пришибчани; пришиб-ський
Путивль	— путивлянин, путивлянка, путивляни (путив-лянці); путивльський
П'ятихатки	— п'ятихатець, п'ятихатка, п'ятихатці; п'яти-хатський
Рава-Руська	— рава-русець, рава-руска, рава-русці; рава-ру-ський
Радехів	— радехівець, радехівка, радехівці; радехівчанин, радехівчанка, радехівчани; радехівський
Радомишль	— радомишлянин, радомишлянка, радомишля-ни (радомишлянці); радомишльський
Рахів	— рахівчанин, рахівчанка, рахівчани; рахівський
Ржищів	— ржищевець, ржищівка, ржищівці; ржищівча-нин, ржищівчанка, ржищівчани; ржищів-ський
Рівне	— рівненець, рівненка, рівненці; рівняний, рів-нянка, рівняни; рівненський
Рогатин	— рогатинець, рогатинка, рогатинці; рогатин-ський
Роздол	— роздолець, роздолка, роздольні; роздольський
Ромни	— роменець, роменка, роменці; роменчанин, ро-менчанка, роменчани; роменський
Рубіжне	— рубіжнянин, рубіжнянка, рубіжняни; рубіж-ненець, рубіжненка, рубіжненці; рубіжнен-ський
Ружин	— ружинець, ружинка, ружинці; ружинянин, ру-жинянка, ружиняни; ружинський
Руська Поляна	— руськополянець, руськополянка, руськопо-лянці; руськополянин, руськополянка, русь-кополяни; руськополянський
Саки	— сакчанин, сакчанка, сакчани; сакський
Самбір	—    самбірець, самбірка, самбірці; самбірчанин, самбірчанка, самбірчани; самбірський
Свалява	свалявець, свалявка, свалявці; свалявчанин, свалявчанка, свалявчани; свалявський
Сватове	—    сватовець, сватівка, сватівці; сватівчанин, сватівчанка, сватівчани; сватівський
Свердловськ	—    свердловець, свердловка, свердловці, свердловчанин,  свердловчанка,  сверддовчани; свердловський
Севастополь	—    севастополець, севастополька, севастопольці севастопольський;
Сєвередонецьк	—    сєверодончанин, сєверодончанка, сєверодончани; Сєвєродонецький
Сиваське	—    сивашець, сивашка, сивасці; сиваський
Сіверськ	—    сіверянин, сіверянка, сіверяни; сіверчанин, сіверчанка, сіверчани; сіверський
Сімферополь	—    сімферополець, сімферополька, сімферопольці; сімферопольський
Складовськ	—    скадовчанин, скадовчанка, скадовчани; ска-довський
Сквира	—    сквирець, сквирка, сквирці; сквирянин, скви-рянка, сквиряни; сквирський
Сколе	—    сколовець, сколівка, сколівці; сколівський
Славське	—    - славчанин, славчанка, славчани; славський
Славута	—    - славутець, славутка, славутці; славутянин, славутянка, славутяни; славутський
Славутич	—    - славутичанин, славугичанка, славутичани; славутицький
Слобідка	—    слобідець, слобідка, слобідці; слобідчанин, слобідчанка, слобідчани; слобідський
Слов’яногорськ	—    - слов'яногорець, слов'яногірка, слов'яногірці; слов'яногірський
Слов’яносербінськ	—    - слов'яносербець, слов'яносербка, слов'яно-сербці; слов'яносербський
Слов’янськ	—    - слов'янець, слов'янка, слов'яни; слов'янча-нин, слов'янчанка, слов'янчанин; слов'ян­ський
Сміла	—    - смілянець, смілянка, смілянці; смілянин, смі-лянка, сміляни; смілянський
Сніжне	—    - сніжнянець, сніжнянка, сніжнянці; сніжнян-ський
Совєтське	—    - совєтчанин, совєтчанка, совєтчани; совєг-ський
Солотвин	—    солотвинець, солотвинка. солотвинці; солот-винський
Сосниця	—    сосничанин, сосничанка, сосничани; сосницький
Софіївка	—    софієвець, софіївка, софіївці; софіївчанин, софіївчанка, софіївчани; сорфіївський
Станично-Луганське	—    станично-луганець, станично-луганка, ста-нично-луганці; станично-луганчанин, ста-нично-луганчанка, станично-луганчани; ста­нично-луганський
Стара Вижівка	—    старовижівець, старовижівка, старовижівці; старовижівчанин, старовижівчанка, старовижівчани; старовижівський
Стара Ушиця	—    староушинець, староушинка, староушинці; староушицький
Старий Самбір	—    старосамборець, старосамбірка, старосамбірці; старосамбірчанин,   старосамбірчанка, старосамбірчани; старосамбірський
Старобільськ	—    старобілець, старобілька, старобільці; старо-більчанин, старобільчанка, старобільчани; старобільський
Стаханов	—    стахановчанин, стахановчанка, стахановчани; стахановський
Стрий	—    стриєць, стрийка, стрийці; стрийський
Суми	—    сумчанин, сумчанка, сумчани; сумський
Тальне	—    тальновець, тальнівка, тальнівці; тальнянин, тальнянка, тальняни; тальнівський
Тараща	—    таращанин, таратайка, таращанці; таращанський
Тарасівка	—    тарасовець, тарасівка, тарасівці; тарасівчанин, тарасівчанка, тарасівчани; тарасівський
Теплодар	—    теплодарець, теплодарка, теплодарці; теплодарський
Терни	—    терновець, тернівка, тернівці; тернівчанин, тернівчанка, тернівчани; тернівський
Тернівка	—    терновець, тернівка, тернівці; тернівчанин, тернівчанка, тернівчани; тернівський
Тернопіль	—    тернопілець, тернопілька, тернопільці; тернопільчанин, тернопільчанка, тернопільчани; тернопільський
Тисмениця	—    тисменчанин, тисменчанка, тисменчани; тисменицький
Тлумач	—    тлумачанин, тлумачанка, тлумачани; тлумацький
Томашпіль	—    томашпілець, томашпілька, томашпільці; томашпільський
Торез	—    торезець, торезка, торезці; торезький
Торчин	— торчинець, торчинка, торчинщ; торчинянин, торчинянка, торчиняни; торчинський
Троїцьке	— троїчанин, троїчанка, троїчани; троїцький
Тростянець	— тростянчанин, тростянчанка, тростянчани; тростянецький
Трускавець	— трускавчанин, трускавчанка, трускавчани; трускавецький
Тульчин	— тульчинець, тульчинка, тульчинці; тульчин­ський
Тур'ї-Ремети	— тур'ї-реметець, тур'ї-реметка, тур'ї-реметці; тур'ї-реметівський
Турка	— турчанин, турчанка, турчани; турський
Ужгород	— ужгородець, ужгородка, ужгородці; ужгород­ський
Українка	— українчанин, українчанка, українчани; укра­їнський
Українськ	— українчанин, українчанка, українчани; укра­їнський
Уланів	— улановець, уланівка, уланівці; уланівчанин, уланівчанка, уланівчани; уланівський
Ульянівка	— ульяновець, ульянівка, ульянівці; ульянівча-нин, ульянівчанка, ульянівчани; ульянівський
Умань	— уманець, уманка, уманці; уманчанин, уман-чанка, уманчани; уманський
Устилуг	— устилужець, устилужка, устилузці; устилужа-нин, устилужанка, устилужани; устилузький
Устинівка	— устинівчанин, устинівчанка, устинівчани; ус-тинівський
Утківка	— утковець, утківка, утківці; утківчанин, утків-чанка, утківчани; утківський
Фастів	— фастовець, фастівка, фастівці; фастівський
Феодосія	— феодосієць, феодосійка, феодосійці; феодосійський
Форос	— форосець, фороска, форосці; фороський
Фрунзе	— фрунзенець, фрунзенка, фрунзенці; фрунзенський
Харків	— харків'янин, харків'янка, харків'яни; харківський
Харцизьк	— харцизянин, харцизянка, харцизяни; харцизь-кий
Херсон	— херсонець, херсонка, херсонці; херсонський
Хмельницький	— хмельничанин, хмельничанка, хмельничани; хмельницький
Хмільник	— хмільничанин, хмільничанка, хмільничани; хмільниківський
Ходорів	— ходоровець, ходорівка, ходорівці; ходорівча-нин, ходорівчанка, ходорівчани; ходорівський
Холми	— холминець, холминка, холминці; холмича-нин, холмичанка, холмичани; холминський
Хотин	— хотинець, хотинка, хотинці; хотинський
Хотінь	— хотінець, хотінка, хотінці; хотінський
Христинівка	— христиновець,   христинівка,   христинівці; христинівчанин, христинівчанка, христинів-чанці; христинівський
Хуст	— хустянин, хустянка, хустяни; хустинський
Царичанка	— царичанець, царичанка, царичанці; царичан-ський
Цюрулинськ	— цюрупинець, цюрупинка, цюрупинці; цюру-пинчанин, цюрупинчанка, цюрупинчани; цю-рупинський
Чапаеве	— чапаєвець, чапаївка, чапаївці; чапайчанин, ча-пайчанка, чапайчани; чапаївський
Чаплинка	— чаплинець, чаплинка, чаплинці; чаплинча-нин, чаплинчанка, чаплинчани; чаплинський
Червоне	— червонянин, червонянка, червоняни; черво-нянський
Червоноармійськ	— червоноармійчанин, червоноармійчанка, чер-воноармійчани; червоноармійський
Черкаси	— черкасець, черкаска, черкасці; черкащанин, черкащанка, черкащани; черкаський
Чернівці	— чернівчанин, чернівчанка, чернівчани; черні­вецький
Чернігів	— чернігівець, чернігівка, чернігівці; чернігівча-нин, чернігівчаика, чернігівчани; чернігів­ський
Чигирин	— чигиринець, чигиринка, чигиринці; чигирин­ський
Чоп	— чоплянин, чоплянка, чопляни; чопський
Чоповичі	— чоповичанин, чоповичанка, чоповичани; чо-повицький
Чорнобай	— чорнобаєць, чорнобайка, чорнобайці; чорно-баєвець, чорнобаївка, чорнобаївці; чорнобай-ський
Чорнобиль	— чорнобилець, чорнобилька, чорнобильці; чор­нобильський
Чорноморське	— чорноморець, чорноморка, чорноморці; чор-номорчанин, чорноморчанка, чорноморчани; чорноморський
Чортків	— чортковець, чортківка, чортківці; чортківча-нин, чортківчанка, чортківчани; чортківський
Чугуїв	—    чугуєвець, чугуївка, чугуївці; чугуївчанин, чугуївчанка, чугуївчани; чугуївський
Чуднів	чуднівчанин, чуднівчанка, чуднівчани; чуднівський
Шабельківка	—    шабельковець, шабельківка, шабельківці; шабельківський
Шаргород	—    шаргородець, шаргородка, шаргородці; шаргородський
Шахтарськ	—    шахтарець, шахтарка, шахтарці; шахтарчанин, шахтарчанка, шахтарчани; шахтарський
Шевченкове	—    шевченковець, шевченківка, шевченківці; шевченківчанин, шевченківчанка, шевченківчани; шевченківський
Широке	—    широківчанин, широківчанка, широківчани; широковець, широківка, широківці; широківський
Шпола	—    шполянець, шполянка, шполянці; шполянин, шполянка, шполяни; шполянський
Шумське	—    шумчанин, шумчанка, шумчани; шумський
Щолкіне	—    щолкінець, щолкінка, щолкінці; щолкінський
Щорс	—    щорсовець, щорсівка, щорсівці; щорсівський
Южноукраїнськ	—    южноукраїнець, южноукраїнка, южноукраїнці; южноукраїнський
Юр'ївка	—    юр'ївець, юр'ївка, юр'ївці; юр'ївчанин, юр'ївчанка, юр'ївчани; юр'ївський
Яблунець	—    яблунчанин, яблунчанка, яблунчани; яблунецький
Яблунів	—    яблуновець, яблунівка, яблунівці; яблунівчанин, яблунівчанка, яблунівчани; яблунівський
Яворів	—    яворовець, яворівка, яворівці; яворівчанин, яворівчанка, яворівчани; яворівський
Яготин	—    яготинець, яготинка, яготинці; яготинський
Ялта	—    ялтинець, ялтинка, ялтинці; ялтинський
Ямпіль	—    ямполець, ямпілька, ямпільці; ямпільчанин, ямпільчанка, ямпільчани; ямпільський
Яремча	—    яремчанин, яремчанка, яремчани; яремчанський
Ясинівка	—    ясиновець, ясинівка, ясинівці; ясинівський
Ясинувата	—    ясинуватець, ясинуватка, ясинуватці; ясинуватський
Ясна Поляна	—    яснополянець, яснополянка, яснополянці; яснополянин, яснополяни; яснополянський
Ясногірка	—    ясногорець, ясногорка, ясногірці; ясногорський
Яхнівці	—    яхнівчанин, яхнівчанка, яхнівчани; яхнівецький