Ось і прийшов до нас останній місяць року - грудень. У давньоруські часи початок
зимового літочислення йменувався «студнем». Щоправда, поруч співіснувала й інша
назва — «груднь» і означала «нерівний, покритий грудками шлях». Разом з тим
в активному вжиткові співіснувало чимало діалектних означень. Серед них
найбільш відомі — «лютень», «хмурень», «стужайло», «студений», «мостовик» тощо.
На західноукраїнських землях була в ужиткові ще одна назва — «трусим».
Грудень традиційно закінчує календарний рік, наповнений
святами. Услід за Катериною, Андрієм і Наумом приходять Варвари, Сави та
Миколи. Усі три свята — Варвари, Сави та Миколи — називали Миколаєвими святами.
17 грудня — Варвара — покровителька гірників і жінок
Святу Варвару вважають покровителькою гірників усього світу
та жінок. До неї звертаються у молитвах про одужання тяжкохворих. Саме тому в
Україні День святої Варвари (17 грудня) святкували лише жінки. На це свято
дівчата готували вареники з маком чи сиром. З-поміж них обов'язково мали бути
“пірхуни” — вареники, начинені борошном. Звареними варениками частували
хлопців, уважно стежачи. кому саме попаде “пірхун”. Невдаху, який витяг такого
вареника, довгий час так і дражнили — “пірхун”.Також у День святої Варвари
дівчата ворожили на долю. У цей день вони йшли в сад, ламали гілку вишні та
ставили її у воду. Якщо на Різдво гілочки зацвітали, то це віщувало шлюб цього
року. Якщо ж ні — сидіти в дівках.
18 грудня — Сава — батько зимового Миколи
На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла
пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”. Хто ж не працював, то казали:
“Савила та варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку
обірвали”...
“Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці. Сава
приїхав на білих санках. Сави дні прибавили. Сава мостить, а Микола гвоздить.
Савка бідний, Микола багатий. Сава — батько зимового Миколи. Варвара ночі
увірвала, а Сава день доточив…” — такі, зокрема, приказки побутували на свято
Сави.
19 грудня — Святий Миколай, подарунки діставай.
Вважається, що перші згадки про Миколая, як і традиції
святкування, розповсюдились по світу завдяки німцям. Візантійська принцеса
Феофано, дружина германського князя Оттона ІІ, розповіла місцевим жителям про
святого і вже в 11 столітті вся Європа знала про його добрі діла і ще добріше
серце.
Німці напередодні Дня вшанування святого Миколая зазвичай
дарували дітям теплий одяг (зима, все ж таки). Згодом, аби малята вірили в
чудеса, батьки почали робити це таємно. Далі подарунки урізноманітнились
ласощами, шкільним приладдям, іграшками. І так це свято дійшло й до наших
часів.
Імовірно, саме з німецьких земель свято Миколая дійшло і до
нас. Кажуть, що українці почали відзначати його у 1088-1089 роках завдяки князю
Всеволоду Ярославовичу. А на думку українського історика Михайла Брайчевського,
князь Аскольд отримав при хрещенні саме ім'я Микола. Над його могилою княгиня
Ольга збудувала храм святого Миколая.
Цікаво, що хоч Миколай і був греком, його вшановують і
православні, і католики, і, навіть, мусульмани та язичники. А дехто порівнює
християнського святого з грецьким Посейдоном чи римським Нептуном.
На відміну від весняного (22 травня), зимового Миколая
відзначали особливо урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і
знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним
охоронцем. Навіть існує легенда про те, як Миколай рятував дітей серед моря.
Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього
дня готували обрядодійства, пов'язані зі святим Миколаєм. Увечері хтось
найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в “доброго
Миколая”, заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі
забаганки, готували заздалегідь. Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував
все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки.
Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не
гнівити “діда Миколая, який знає про все”. Це був вельми дієвий виховний
момент.
Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи
Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки, як уже мовилося, він
захищав усіх бідних і знедолених.
Напередодні випікали особливий вид печива – “миколайчики”.
Разом з іншими гостинцями й різочкою як пересторогою від злих вчинків їх клали
дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.