Грудневі свята

Ось і прийшов до нас останній місяць року  - грудень. У давньоруські часи початок зимового літочислення йменувався «студнем». Щоправда, поруч співіснувала й інша назва — «груднь» і означала «нерівний, покритий грудками шлях». Разом з тим в активному вжиткові співіснувало чимало діалектних означень. Серед них найбільш відомі — «лютень», «хмурень», «стужайло», «студений», «мостовик» тощо. На західноукраїнських землях була в ужиткові ще одна назва — «трусим».

Грудень традиційно закінчує календарний рік, наповнений святами. Услід за Катериною, Андрієм і Наумом приходять Варвари, Сави та Миколи. Усі три свята — Варвари, Сави та Миколи — називали Миколаєвими святами.

17 грудня — Варвара — покровителька гірників і жінок

Святу Варвару вважають покровителькою гірників усього світу та жінок. До неї звертаються у молитвах про одужання тяжкохворих. Саме тому в Україні День святої Варвари (17 грудня) святкували лише жінки. На це свято дівчата готували вареники з маком чи сиром. З-поміж них обов'язково мали бути “пірхуни” — вареники, начинені борошном. Звареними варениками частували хлопців, уважно стежачи. кому саме попаде “пірхун”. Невдаху, який витяг такого вареника, довгий час так і дражнили — “пірхун”.Також у День святої Варвари дівчата ворожили на долю. У цей день вони йшли в сад, ламали гілку вишні та ставили її у воду. Якщо на Різдво гілочки зацвітали, то це віщувало шлюб цього року. Якщо ж ні — сидіти в дівках.

18 грудня — Сава — батько зимового Миколи

На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”. Хто ж не працював, то казали: “Савила та варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали”...

“Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці. Сава приїхав на білих санках. Сави дні прибавили. Сава мостить, а Микола гвоздить. Савка бідний, Микола багатий. Сава — батько зимового Миколи. Варвара ночі увірвала, а Сава день доточив…” — такі, зокрема, приказки побутували на свято Сави.

19 грудня — Святий Миколай, подарунки діставай.

Вважається, що перші згадки про Миколая, як і традиції святкування, розповсюдились по світу завдяки німцям. Візантійська принцеса Феофано, дружина германського князя Оттона ІІ, розповіла місцевим жителям про святого і вже в 11 столітті вся Європа знала про його добрі діла і ще добріше серце.

 Німці напередодні Дня вшанування святого Миколая зазвичай дарували дітям теплий одяг (зима, все ж таки). Згодом, аби малята вірили в чудеса, батьки почали робити це таємно. Далі подарунки урізноманітнились ласощами, шкільним приладдям, іграшками. І так це свято дійшло й до наших часів. 

 Імовірно, саме з німецьких земель свято Миколая дійшло і до нас. Кажуть, що українці почали відзначати його у 1088-1089 роках завдяки князю Всеволоду Ярославовичу. А на думку українського історика Михайла Брайчевського, князь Аскольд отримав при хрещенні саме ім'я Микола. Над його могилою княгиня Ольга збудувала храм святого Миколая.   

Цікаво, що хоч Миколай і був греком, його вшановують і православні, і католики, і, навіть, мусульмани та язичники. А дехто порівнює християнського святого з грецьким Посейдоном чи римським Нептуном.

На відміну від весняного (22 травня), зимового Миколая відзначали особливо урочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Навіть існує легенда про те, як Миколай рятував дітей серед моря.

Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядодійства, пов'язані зі святим Миколаєм. Увечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в “доброго Миколая”, заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь. Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити “діда Миколая, який знає про все”. Це був вельми дієвий виховний момент. 

Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки, як уже мовилося, він захищав усіх бідних і знедолених. 

Напередодні випікали особливий вид печива – “миколайчики”. Разом з іншими гостинцями й різочкою як пересторогою від злих вчинків їх клали дітям уночі під подушку. Звичай обдарування на Миколи зберігся і нині.